Минають дні, ідуть роки

Життя листки перегортає

А біль Афгану навіки

В душі чомусь не замовкає.

15 лютого 2021 року в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 32-а річниця виведення військ з Республіки Афганістан.

Афганістан, Афганська війна...

Це події, які ніхто і ніколи не зможе стерти у тих солдатів, які служили там. З пам'яті тих матерів, які гарячими слізьми плакали, не знаючи ні однієї звістки про свого синочка.

В очах "солдатів-афганців" Афганістан - це синонім людського лиха, справжнього пекла: палючого сонця зранку, спекотного вітру-афганця. Пісок, що не дає дихати, і ...завжди хочеться пити.

Незабутніми залишилися ті роки і для Олександра Павловича Петренка - вчителя біології, географії та Захисту України Апостолівської четвертої школи.

Йому було 18 років, коли пішов служити в армію. На той час він вже працював в Апостолівській четвертій школі. Проводжали всім колективом. На лінійці вручили оберіг (мішечок з рідною землею). Тоді навіть ніхто й подумати не міг, що українська земля врятує йому життя в далекому Афганістані.

Кожного року, 15 лютого, на виховних годинах Олександр Павлович розповідає дітям, колегам про ті важкі часи.

Почувши реальну історію з його вуст, переглядаючи солдатський альбом, на мить замислюєшся над сенсом життя. До глибини душі вразила всіх його розповідь про страшний рік, який він провів на війні, про молодих юнаків, які гинули щодня на мінах та від рук душманів, про жаркий клімат, який виснажував бійців, про "Чорний тюльпан" - груз 200, який щодня відправляли на батьківщину безутішним батькам, дружинам. І як вони раділи, коли ця війна скінчилася, коли був виведений останній солдат.

Після війни Олександр Павлович повернувся додому, продовжив працювати вчителем у рідній школі, де працює і досі.

Ми - колеги, діти, батьки пишаємося мужністю, героїзмом, подвигом Олександра Павловича.

Бажаємо йому здоров'я, успіхів, натхнення, сил, терпіння і мирного неба над головою!